У фондах музею-архіву родини Блохин, який знаходиться в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі і постійно досліджується, знайдено теку під назвою «Праці професора Юрія Бойка-Блохина для виставок. Драма «Зможу. Ілюстрації до драми». Саме в цій теці знаходиться рукопис цієї драми у двох варіантах. Перший варіант драми – машинописний текст, другий – передрукований текст, набраний на комп’ютері. Також в теці знаходяться ілюстрації до драми.
Юрій Бойко-Блохин – відомий український літературознавець, театрознавець, професор, дослідник української культури, чия багатогранна діяльність охоплювала не лише наукову, а й мистецьку сферу. Його багаторічний інтерес до українського театру, драматургії та сценічного мистецтва формував особливий тип мислення. Однією з маловідомих сторінок його творчої спадщини є драматургія і, зокрема, драма «Зможу», яку митець написав у Мюнхені 7 травня 1945 року – буквально в день капітуляції нацистської Німеччини та завершення Другої світової війни в Європі. Опинившись на вимушеній еміграції післявоєнного лихоліття, автор замаскував своє ім’я під псевдонімом Зорич. Саме під цим псевдонімом і була написана драма.
Створення п’єси саме в цей час не було випадковим. Це була безпосередня інтелектуальна та мистецька реакція автора на крах колишнього геополітичного порядку та початок нової, ще більш невизначеної хвилі української еміграції. Вона присвячена героїчній та жертовній боротьбі українських підпільників проти німецьких та радянських окупантів під час Другої світової війни.
Твір посідає особливе місце у творчій спадщині митця, оскільки дає змогу побачити його не лише як літературознавця, театрознавця та дослідника української культури, але й як автора художнього драматичного твору. За наявними бібліографічними та науковими згадками, твір не залишився лише літературним рукописом: у 1950-х роках його ставили українські актори в Буенос-Айресі. Це свідчить про те, що драма «Зможу» мала не лише літературне, а й безпосереднє театральне життя.
Драма «Зможу» – це не лише драматичний твір про конкретну історичну добу, а й художнє утвердження сили духу. Вона складається з чотирьох дій. Події охоплюють драматичний період української історії – від 1941 року, початку німецько-радянської війни, до повернення більшовицької влади. Автор показує складні обставини, у яких опиняються українці, що прагнуть боротися за свободу України та продовжувати підпільну діяльність за будь-яких політичних обставин. Через сценічне слово автор осмислює складні сторінки української історії, проблему національного вибору та незламність людини, яка продовжує вірити у свою справу.
Серед центральних образів драми – Іван Певний, Ольга Отаманюк, Микола Гострий, Олена та Микита, а також представники окупаційної влади й підпілля. Особливо виразним є образ Ольги – людини, яка діє в умовах конспірації, ризикує власним життям і готова продовжувати боротьбу навіть після втрати товаришів.
Кульмінацією твору стає фінальна сцена. Коли більшовики вже увірвалися у передмістя, підпільники готуються до евакуації. Ользі пропонують залишити боротьбу, бо вважають, що вона більше не зможе працювати. У відповідь вона різко підводиться і промовляє: «Хто сказав: не зможу? Зможу!» Саме ці слова стають смисловим центром усієї драми. Назва «Зможу» набуває значення символу незламності, внутрішньої сили та готовності продовжувати боротьбу попри втрати, переслідування й смертельну небезпеку.
П’єса завершується не капітуляцією, а утвердженням ідеї, що попри зміну геополітичних обставин у 1945 році, боротьба за свободу нації не припиняється, а просто «йтиме далі новими шляхами».
Драма «Зможу» є важливою, хоча й маловідомою гранню мистецької спадщини Юрія Бойко-Блохина. Вона доповнює традиційний образ ученого й театрознавця образом автора художнього твору. Її дослідження дає можливість глибше зрозуміти духовний світ митця, його ставлення до театру та літератури, а також особливості українського культурного життя в еміграції середини ХХ століття. Саме тому дослідження «Зможу» відкриває можливість по-новому подивитися на постать Бойко-Блохина – не лише як ученого, а як особистість із багатогранним творчим світоглядом.
Тогочасні події в драмі «Зможу» Юрія Бойка-Блохина перегукуються із сучасними подіями в Україні. В сьогоденні Україна знову проходить через надзвичайно складне випробування. Рашистська агресія принесла на нашу землю руйнування, втрати, окупацію окремих територій, повітряні тривоги та постійну загрозу для мирного населення. Проте українське суспільство продовжує жити й працювати: військові захищають країну, волонтери допомагають фронту, медики рятують людей, учителі навчають дітей, митці продовжують творити. У драмі «Зможу» герої борються в підпіллі, ризикуючи власним життям. Сьогодні українці також виконують кожен свою роль у спільній боротьбі – на фронті й у тилу. За нинішньої війни ця стійкість має не лише символічний, а й цілком практичний вимір: Україна продовжує одночасно захищатися, підтримувати людей і працювати над наближенням довгоочікуваного справедливого миру.
«Хто сказав: не зможу? Зможу!» Ці слова, сказані автором понад десятки років тому, сьогодні звучать напрочуд сучасно. Від «Зможу» Ольги Отаманюк до сьогоднішнього «зможемо» українців, де змінилися покоління, історичні обставини й форми боротьби, але залишається головне: віра у власні сили, відповідальність за свою землю та готовність вистояти. Тому фінальна репліка Ольги «Зможу!» може сприйматися сьогодні не просто як завершення драматичного твору, а як своєрідна формула української незламності.
Ольга Науменко, асистент архіву-музею імені Юрія Бойка-Блохина