25 березня 2019 року минає 110-та річниця від дня народження Юрія Гавриловича Бойка-Блохина – українського літературознавця, театрознавця, професора Українського вільного університету та Людвіг-Максімільянс університету в Мюнхені, громадського і політичного діяча, члена проводу Організації українських націоналістів.
У бібліотеці ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» десять років функціонує Музей-архів родини Блохин. З нагоди Дня народження і на пошанування пам’яті відомого українця створена віртуальна виставка його праць та книг про нього, яку можна побачити на сайті бібліотеки, а в самому музеї-архіві демонструється епістолярна спадщина Юрія Гавриловича.
Увесь масив листів Ю. Бойка-Блохина та листів інших адресатів сформатований у чотирьох теках. Перша тека (Справа № 1) містить 314 аркушів, друга – 331 аркуш, третя – 160, четверта – 536. У перших трьох справах зібрано німецькомовну переписку Юрія Гавриловича з професорами Г. Коком, К. Беккером, Ф. Шольцом, Г. Шоттом, М. Лобковіцем, Е. Кошмідером, А. Майєром та багатьма іншими німецькими вченими, політиками і навіть з міністром Баварського уряду Й. Штраусом. Справа № 4 представляє переписку іменинника з представниками української діаспори. Це численні листи Ю. Бойка-Блохина та до нього від Дмитра Нитченка, Святослава Гординського, Домета Олянчича, Дмитра Чижевського, Юрія Шевельова, Марка Антоновича, Володимира Кубійовича, Зиновія Книша та багатьох інших відомих особистостей, що через обставини, як і Юрій Гаврилович, були змушені покинути батьківщину, але все життя поклали на те, щоб прославити її ім’я за кордоном.
У листах обговорюються політичні питання, різні літературознавчі теми, справи Українського вільного університету, організаційні питання щодо українських симпозіумів, конференцій, конгресів, плани щодо написання тих чи інших робіт тощо. У них можна знайти багато цікавої інформації. Наприклад, із листа Д. Нитченка від 30.08.1976 р., в якому він ділиться враженнями про поїздку до Нової Гвінеї, можна дізнатися наступне: «Та найголовніше те, що ми відвідали місцевості, пов’язані з перебуванням Міклухо-Маклая 100 років тому. Недавно я довідався, що його дід був сотником на Запоріжжі, його прізвище було Макуха, а по-вуличному Маклая, здобувши дворянство за бій проти турків, він змінив прізвище на Миклуха-Маклая, а вже син чи онук змінив його на Миклухо-Маклай». В листі від 20.11.1984 року Дмитро Нитченко пише Ю. Бойку-Блохину: «Один чоловік, що недавно приїхав з України, розповідав, що бачив авторитетних патріотичних людей, які йому розповідали, що до 1972 р. засідання ЦККПУ та Всенародної Ради в Києві проводилось укр. мовою. Але як приїхав Суслов в тому ж 1972 р., і сказав, що вони дістали лист протесту (це мабуть, ті 132, що підписали лист). У Києві є націоналістичні гнізда, Ви їх знаєте, скажіть, де вони є. Довго всі мовчали, а потім встав Маланчук і сказав, що вони є в Спілці Письменників та Академії наук. Також Суслов там сказав, що пора вже перейти на засіданнях на російську мову. І з того часу всі засідання, з’їзди стали проводити російською мовою. Після того ж приїзду Суслова відбулися арешти». Або ось така цікава інформація міститься у листі Нитченка від 31.06. 1979 р.: «…написав листа до «української видавничої спілки» до Лондону, чи згідні вони надрукувати мій Збірник. Вони все ж дешевше беруть, як в ін. країнах. В Канаді по 17 дол. за сторінку, в Америці – 20 долярів, а в Німеччині – ще дорожче».
Читаючи переписку, поринаєш у атмосферу того часу, згадуєш, що було в цей період у нас, в Україні. Початок 1980 року, Радянський Союз воює в Афганістані, готується до проведення Олімпіади-80. А в цей час Юрій Шевельов із Америки пише Юрію Бойку (6 січня 1980 р.): «З жахом бачу наближення совєтско-американської війни ще за мого життя. Я волів би, щоб ці «минути роковиє» відбулися вже після мого – натурального – кінця». Або ось 1997 рік. Україна вже 6 років як незалежна, але український дух іще не пробудився, в державі безлад, бідність. З листа Д. Нитченка від 30.03.1997 р. дізнаємось наступне: «Ви зневірені через події в Україні. А як було за часів Куліша, Костомарова, Шевченка? Вони не зневірялися, а наполегливо працювали. А тепер все-таки маємо самостійну Україну, хоч вона засмічена кацапнею та комунарами, але думаю, що те сміття поволі відсіється».
Заглибившись у переписку, починаєш розуміти, який великий вклад у розповсюдження інформації про Україну в світі зробив Юрій Гаврилович Бойко-Блохин. Ю. Шевельов 18 березня 1989 р. пише: «Бачу й чую, що Ваш симпозиум був подивугідно успішний і дуже тим тішуся. Але знаю, скільки це Вам коштувало зусиль і часу. Пригадую, колись я питав Горбачова, чи є україністи в Німеччині, і він мені відповів, що є тільки русисти – одні з захопленням величчю імперії, другі зі страху. А Вам удалося якоюсь мірою спростувати це твердження і залучити справді видатних осіб».
Юрія Бойка-Блохина дуже поважали усі, із ким він спілкувався, до нього дослухалися, у нього питали поради. «Буду вдячний, коли прочитаєте і зредагуєте мої недогляди чи помилки. А також скажете, чи варто їх поміщати», – пише Дмитро Нитченко 25.06.1979 р. «Чого я так хочу, щоб Ви 4-й том «Вибране» та написали «Історію української літератури»? Бо та історія буде прапором для всієї нашої культури і нації у вільному світі, а пізніше і в Україні. Такої історії ще ніхто не писав. А Ви – єдиний кандидат, що може написати правдиво» (Нитченко Д., 20.11.1984 р.). А ось як говорить Юрій Шевельов у своєму вітальному листі з нагоди сімдесятип’ятиліття Ю. Г. Бойка-Блохина (1 листопала 1984 р.): «Ваші праці з історії української та інших слов’янських літератур невигладними літерами вписані до історії нашої науки й культури. У Ваших книжках і статтях Ви завжди були на чатах в обороні наукової правди, об’єктивности і чести нації. Приємно бачити, що й далі Ви не складаєте свого пера, не згортаєте своєї активности і в чистій науці, і в організації наукового життя…».
Сучасники за кордоном дали високу оцінку як науковій, так і політичній діяльності Ю. Бойка-Блохина. То ж дуже шкода, що на Батьківщині, яку він безмежно любив і про майбутнє якої все життя турбувався, про Юрія Гавриловича знають не так багато, як хотілося б. Тому запрошуємо усіх бажаючих відвідати університетський Музей-архів родини Блохин і поближче ознайомитися з науковими матеріалами.
Лідія Губар, заввідділом обслуговування бібліотеки