Нині Україна згадує видатного українського поета, прозаїка, драматурга, художника, політичного і громадського діяча Тараса Шевченка. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Усе його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими.
Постать українського велетня Тараса Шевченка зростає в нашій свідомості і в очах культурного світу з року в рік. Його твори перекладені вже 52 мовами світу, його невмирущий «Кобзар», щороку виходить тиражами від 100 до 300 тисяч, чого, здається, не має жоден поет у світі, а загальний тираж видань його творів давно перевищив десять мільйонів примірників.
Творчість Тараса Шевченка досліджують багато відомих літературознавців. Життєвий і творчий шлях українського генія також досліджував відомий український та німецький літературознавець, театрознавець, громадський і політичний діяч, член проводу ОУН, професор
Українського Вільного Університету і Людвіґ-Максиміліянс Університету, багатократний академік як за кордоном, так і в Україні Юрій Бойко-Блохин. Юрій Бойко-Блохин у своїй дослідницькій роботі найбільше літературознавчих досліджень присвятив саме постаті Тараса Шевченка. Серед найбільш відомих: «Шевченко і релігія» (1948), «Шевченко і Москва» (1952), «Франко-дослідник Шевченкової творчости» (1956), «Творчість Тараса Шевченка на тлі західноєвропейської літератури» (1956), «Шевченкознавство 20-х рр.» (1963), «Фальсифікація Шевченка в УССР» (1966), «Шевченко в насвітленні С. Єфремова» (1977), М. А. Маркевич і Т. Г. Шевченко» та ін. Для цих та інших статей Юрія Бойка-Блохина прикметною є характерна риса – розгляд творів Тараса Шевченка, а також знаних чи маловідомих фактів з його біографії та творчості.
Наслідком комплексного дослідження творчості Тараса Шевченка стала написана та захищена докторська дисертація на тему: «Творчість Тараса Шевченка на тлі західноєвропейської літератури» у 1956 році. У своїй праці Ю. Бойко-Блохин розкриває універсальність Шевченкового генія, наводячи оцінки його поезії відомими професорами Менніґом, Францозом, Овсяніко-Куліковським, Франком, які в типологічних зіставленнях із західноєвропейським, вияскравлювали неперебутність творчості українського письменника. Відтак його ідеї, образи, герої, його ціннісні установки, зрештою, сама постать поета-пророка, наполегливо підкреслює вчений, володіють потужним національно-смисловим потенціалом.
Багато праць Юрія Бойка-Блохина про Тараса Шевченка вміщені у його україномовному чотиритомнику «Вибраного» Т. 1. (Мюнхен, 1971–1990) та у книзі «Вибрані праці» (Київ, 1992), а саме: «Шевченко у своїй практичній революційній діяльності», «Творчість Тараса Шевченка на тлі західноєвропейської літератури», «Франко – дослідник Шевченкової творчости», «Шевченко і релігія». Аналізуючи праці, можна зробити висновок, що перед нами – видатний науковець, універсальний за предметом дослідження й уподобаннями, синтетичний за методом вивчення художніх творів поета, глибокий за знаннями і – головне – за власним виміром духовності. Ю. Бойко-Блохин радить вчитуватись у хід думок Тараса Шевченка як поета, людини, українця.
У своїй праці «Шевченко і Москва» Ю. Бойко-Блохин спростовує цілий ряд художніх і біографічних фактів, і доводить національну оригінальність як поезії, так і прози й епістолярію письменника, право української літератури на самостійне існування. При цьому Ю. Бойко-Блохин вказує на заангажованість так званого «українського радянського літературознавства», яке раз за разом всілякими шляхами підтасовок і маніпуляцій прагнуло тісніше «прив’язати» нашого Шевченка до російських письменників, таких як Микола Чернишевський, Микола Добролюбов, Микола Некрасов.
У таких працях, як «Франко – дослідник Шевченкової творчості» (1956) та «Т. Шевченко в насвітленні С. Єфремова» (1977) він особливу увагу приділяє оприявленню національного духу української літератури, розуміння її як невід’ємної складової українського національно-духовного життя. Літературознавець не приховує національних засад і українського письменства, і творчості Тараса Шевченка, і свого підходу до неї. У поезії, поемах та повістях Тараса Шевченка, зауважує дослідник, вже є народ (як українська цілість, як спадкоємець козаччини, як джерело бунту і волі, як провісник української державності), – хоча у нього ще нема нації і держави.
У багатьох своїх працях, присвячених Тарасові Шевченку, як, зрештою, й іншим українським письменникам, Ю. Бойко-Блохин продовжував традицію М. Костомарова, П. Куліша, В. Антоновича, І. Нечуя-Левицького, в справі виявлення питомих рис українства й утвердження його несумісності з російським імперським мисленням.
Синтезуючи всі дослідження Ю. Бойка-Блохина й визначаючи домінуючі шевченкознавчі концепції, можемо з упевненістю стверджувати, що літературознавець доволі глибоко і всебічно проаналізував творчість поета, життя людини й громадянина. Ю. Бойко-Блохин неодноразово підкреслює у своїх працях про Тараса Шевченка розуміння ним місії Поета, Митця, що є нічим іншим, як виразником волі Господа, який загартовує святим вогнем творчості обдарованих, наділяє їх особливим даром чути Слово і народжувати завдяки Слову істину:
Жива душа поетова святая,
Жива в святих своїх речах,
І ми, читая, оживаєм
І чуєм Бога в небесах.
Ольга Науменко