27 жовтня, у день вшанування Преподобного Нестора-Літописця, Україна відзначає День української писемності та мови. Роль української мови надзвичайно зросла в умовах повномасштабної фази російсько-української війни, адже вона з новою силою стала мовою свободи і демократичних цінностей, мовою боротьби за нашу незалежність.
З нагоди знаменної дати в українському календарі у музеї-архіві імені Юрія Бойка-Блохина відкрито книжкову виставку «Знань і розуму основа – рідне слово, рідна мова», присвячену мелодійній та багатій українській мові, що об’єднує націю в боротьбі за свободу.
Повідомляється, що для експозиції підібрано літературу, яка дає змогу читачам дізнатися про таїну рідного слова, про мовну скарбницю народу, про те, як народжується слово, про історію слів, про наші імена й прізвища, про назви міст, про взаємозв’язки української мови з іншими мовами; книги, які висвітлюють тернистий шлях, через який пройшла українська мова в умовах заборон, утисків і обмежень, дослідження вчених-мовознавців про походження і розвиток української літературної мови та розширення її функціональних меж у ХХ столітті, роль та значення української мови в житті сучасної України.
На виставці представлені цінні видання в екзилі, з особистої бібліотеки професора Юрія Бойка-Блохина, які зараз знаходяться у фондах бібліотеки Університету Григорія Сковороди в Переяславі, а саме: рукописні праці відомих мовознавців: П. Ковалів «Історія української мови» (стислий курс лекцій на правах рукопису) (Мюнхен, 1948 р.). У цьому виданні автор розкриває закони розвитку української мови, як самобутньої мови української нації.
Праці Юрія Шереха: «До генези називного речення» (Мюнхен, 1947) та «Головні правила українського правопису» (Прометей, 1946).
У праці «До генези називного речення» Юрій Шерех вивчає походження та синтаксичний устрій називних речень, що є важливим внеском у розвиток українського мовознавства. Ця робота є важливою для розуміння синтаксичних процесів в українській мові та входить до кола його синтаксичних досліджень, разом із працею «Синтаксис простого речення».
Книга «Головні правила українського правопису» – це праця Юрія Шереха (Шевельова), видана «Прометеєм» у 1946 році в Новому Ульмі (Німеччині), яка викладає основні правила української орфографії за харківським правописом 1928 року. Видання базується на цьому правописі, доповненому матеріалами з «Правописного словника» Григорія Голоскевича.
Ще одне надзвичайне видання: Курило О. «Уваги до сучасної української літературної мови». Вид. 5. (Торонто: «Нові дні», 1960). Книга репресованої української вченої присвячена висвітленню головних аспектів літературної української мови. При написанні книги авторка використала багатий етнографічний матеріал, який дозволив авторцi виявити деякi характернi особливостi української народної мови, котрі можуть сприяти її використанню як базової для створення справжньої літературної української мови. Написана в 1920 р. книга довгий час була настільною для мовознавців та редакторів, а потім була заборонена в УРСР.
Авторка охарактеризувала найголовніші стилістико-синтаксичні особливості української мови, причому кожне своє твердження обґрунтовує прикладами з народної творчості і красного письменства. Письменниця доводить, що найхарактерніше в мові – її синтаксис та фразеологія, й зосереджує всю свою увагу на з’ясуванні й поясненні синтаксичних структур української мови, наголошує на стилістичних відтінках кожної такої структури. Одне слово, книжка Олени Курило цілком може правити за основу курсу стилістики української мови.
Д-р Кость Кисілевський (професор Українського Вільного Університету) у своїй праці «Українська мова» (Мюнхен, 1948) досліджує історичні шляхи розвитку української мови, її специфічні риси, а також проблеми, пов’язані з її функціонуванням у діаспорі. Зокрема, він аналізує давньоруську спадщину, вплив інших мов та еволюцію граматичної структури й лексичного складу.
На виставці експонуються роботи професора П. Ковалева, зокрема: «Граматичні і правописні вправи» (Мюнхен, 1946); «Чистота і правильність української літературної мови» (Мюнхен: «Рідне слово», 1947).
Праці професора П. Ковалева «Чистота й правильність української літературної мови» та «Мова української діаспори» дійсно є цінними, оскільки вони стосуються важливих аспектів підтримки та розвитку української мови в еміграції, вивчаючи питання її правильного вживання та збереження. Ці праці допомагають зберігати культурну ідентичність українців, які живуть за кордоном, сприяючи формуванню національної свідомості та зміцненню зв’язку з Україною.
Також можна ознайомитися з працями Чапленка Василя «Адигейські мови – ключ до таємниць нашого субстрату. Етимологічні досліди» (Нью Йорк, 1966) та «Дещо про мову» (Нью Йорк, 1959), у яких автор досліджує вплив еміграції на українську мову та аналізує проблеми, пов’язані з її збереженням та розвитком поза межами України.
Василь Чапленко аналізує, як мова змінюється під впливом контактів з іншими мовами, а також проблеми, що виникають у зв’язку з браком належної термінології та стандартизації в умовах еміграції.
Цікавим виданням є «Правописний словник» (Авсбург, 1946). Український «Правописний словник» 1946 року, виданий в Аугсбурзі та відредагований А. Орелом, є значним джерелом правописних норм для української мови в еміграції, відомий як Аугсбурзька редакція або Орлівський правопис. Він був розроблений після Другої світової війни для уніфікації українського правопису серед діаспори.
Став важливим орієнтиром для багатьох українських видань, що виходили в еміграції.
У праці О. Потебні «Мова. Національність. Денаціоналізація», виданій у Нью-Йорку 1992 року, розглядаються ключові аспекти зв’язку мови, національної ідентичності та процесу денаціоналізації. Зокрема, аналізується роль мови як головного елемента формування та збереження нації, а також її вплив на національну свідомість. Також висвітлюється, як мовна політика може спричинити денаціоналізацію, що призводить до втрати національної самобутності.
Потебня наголошує на мові як на одному з найважливіших чинників, що формують народ та його культуру. Вона є не просто засобом комунікації, а й своєрідним світоглядом, що об’єднує людей та формує їхню національну свідомість.
Автор аналізує механізми, які використовуються для витіснення національної мови та нав’язування інших мов. Це може відбуватися через різні форми примусу та маніпуляцій, що призводять до денаціоналізації — процесу втрати національної ідентичності.
Потебня підкреслює, що саме мова допомагає зберегти культурну спадщину, традиції та самобутність народу. Тому боротьба за мову є боротьбою за існування нації.
На виставці можна познайомитися з такими українськими виданнями як: Скрипник Л. Фразеологія української мови» (Київ: «Наукова думка», 1973), Олійник О. Моя мова калинова (Київ, 1993); Синявський Олекса. Норми української літературної мови» (Львів, 1941), Івченко М.П. «Сучасна українська літературна мова» (Видавництво київського університету, 1965) та різними українськими словниками.
Мова – це одне з багатьох чудес світу. Вона є тим цінним надбанням нашого буття, тією скарбницею важливих знань, що визначає нашу ментальність. Наша мова втілює в собі український характер, нашу пам’ять, історію та душевну міць, наші звичаї і традиції, розум і багатющий досвід поколінь, ніжну красу і силу людської душі. Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім’я людини. Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе. Ми є ніби носіями естафети тривалістю в тисячі років і маємо передати усе багатство нашої мови нащадкам.
Рідна мова – духовний скарб нації. Саме мова формує і визначає свідомість, творить націю, культуру, історію. Любити, шанувати і плекати рідну мову – святий обов’язок кожного українця. Бережімо та плекаймо українську мову, щоб передати її нащадкам!
Бажаючих ознайомитися з виставкою запрошуємо в музей-архів імені Юрія Бойка-Блохина.
Ольга Науменко,
асистент музею-архіву імені Юрія Бойка-Блохина