Днями до бібліотеки Університету Григорія Сковороди в Переяславі завітав переяславець, фронтмен гурту «Драбадан» Андрій Корж – він передав книгозбірні посмертну, видану онуками, поетичну збірку свого дідуся Василя Мартиненка, яка поєднує в собі ліричні та сатиричні вірші, створені протягом всього життя автора.
Збірка «Поезії» Василя Мартиненка складається з двох розділів, які відкривають перед читачем багатогранний світ емоції, переживань та роздумів Василя Мартиненка. Ліричні вірші пронизані темами кохання, родинних стосунків, природи і спогадів, тоді як сатиричні твори гостро і дотепно висвітлюють суспільні та політичні проблеми, додаючи збірці особливої актуальності.
Ця книга – не лише літературна спадщина, а й глибоко особистий проєкт, адже всі тексти і зображення було відібрано з родинного архіву та укладено молодшою внучкою Марією. Василь Мартиненко передає через свої вірші щирі почуття та критичний погляд на реалії, що робить його творчість непересічною і особливо цікаво.
За словами Коржа, перші поезії Мартиненка датуються ще 50-60-ми роками ХХ століття, хоч при формуванні збірки укладачі не особливо зважали на хронологію, радше поділивши книгу тематично.
Як розповів у інтерв’ю сайту Proslav онук поета, переяславець, фронтмен гурту «Драбадан» Андрій Корж, Мартиненко народився у селі Старе, але фактично усе життя прожив у Переяславі. Дуже любив математику, але мама вмовила його стати лікарем, бо це корисно. Словом, таки став лікарем – певний час працював в Криму. Понад три десятиліття працював у Переяславській ЦРЛ – «стара школа» добре його знала. По виходу на пенсію трішки працював у Музеї «Заповіту» Т.Г.Шевченка НІЕЗ «Переяслав». Був учасником «Просвіти».
Як розповідає Андрій, дід активно виступав на різних зібраннях, зокрема й зі своїми поезіями. Також мав хобі збирати різні історичні речі – трипільські прясельця, наконечники скіфських стріл, монети різних часів чи 100-гривнева купюра часів УНР. Зараз переяславські музейники хочуть взяти цю його колекцію собі на виставку.
«Ще дід мав мрію позбутися пам’ятника Леніну і монументу «Навіки разом», яких вже немає в Переяславі. Приміром, у 2002 році писав таке «Дві жінки займають один постамент. І з гаслом для нас, українців, фатальним… До чого ж ганебний оцей монумент. У нашому місті на площі центральній!». Рік він не дожив до повалення Леніна, його забрала онкологія. Але хочеться сподіватися, що він там знає, що ці його ідеї продовжилися», – говорить Андрій та додає, що дідусь багато писав, робив власні мінізбірочки – склеював папірці, робив якусь палітурку.
Згодом у онуків з’явилося натхнення, бажання щось зробити, а сестра Андрія, Марійка під час навчання в університеті, обрала темою дипломної роботи створення книги, і, поєднавши приємне з корисним, створила макет книжки. Символічно що вона побачила світ саме зараз, бо 24 січня Василю Мартинюку б виповнилося 85 років. Андрій допомагав їй сканувати матеріали, друкував вірші.
«Основним орієнтиром під час укладання цієї збірки була автентичність. Я прагнула зберегти кожну дрібницю: оригінальні назви віршів, написані рукою дідуся, присвяти, примітки, акценти. Видання доповнене фотографіями з сімейного архіву, газетними вирізками та спогадами рідних це все має на меті створити цілісний образ дідуся українця, який жив щирою любов’ю до своєї родини, присвятив себе просвітництву та утвердженню національної ідентичности на теренах України», – пише на форзаці книги Марія Мартиненко.
Поза бібліотекою УГСП ще один з її примірників передали до НІЕЗ «Переяслав», згодом він з’явиться і у КЗ «Переяславська публічна бібліотека», у другій школі де вчився Василь Мартиненко і у першій, де вчився його онук Андрій Корж. Дарувальник хоче, аби студенти та учні мали опертя готуючись до занять чи уроків про письменників Київщини.
«Головне, аби людям було це цікаво і ця книжка не підпирала стільчик. Бо для нашої сім’ї це наш маленький «Кобзар». Хочеться аби це було цінно й для людей, які пишатимуться що ходили з ним одними вулицями й констатують, що він був правий коли публічно говорив про справжнє обличчя росії, і все російське що його дратувало», – говорить Андрій Корж та висловлює свою надію на те, що ця книга не пройде повз Переяслав.
Під час розмови в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі висловили ідею провести презентацію. Андрій зауважив, що хотів би аби на неї приїхала й його сестра-укладачка Марійка, яка наразі закордоном – це була б для неї велика честь. Також Андрій сподівається, що цю ідею підтримають й в Переяславській публічній бібліотеці.
Бібліотека Університету Григорія Сковороди в Переяславі вдячна Андрію та його родина за клопітку роботу, увагу до пам’яті, потужний внесок до краєзнавчої скарбниці нашої альма-матер. Так працює пам’ять!
Пресцентр бібліотеки